"Ідеологічні та програмні аспекти активності українських політичних партій у виборчий період". Аналітична записка

Анотація

 

В записці аналізуються ідеологічні та програмні аспекти активності українських політичних партій під час виборчої кампанії до Верховної Ради України 2012 р. Визначені основні тенденції у суспільних настроях, що вплинули на електоральний вибір громадян. Розглянуто зміни у структурі партійної системи України, які відбулися внаслідок парламентських виборів 2012 р. На основі аналізу визначено можливі напрями дальшого розвитку партійної системи.

 

ІДЕОЛОГІЧНІ ТА ПРОГРАМНІ АСПЕКТИ АКТИВНОСТІ УКРАЇНСЬКИХ ПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ У ВИБОРЧИЙ ПЕРІОД

 

Аналіз результатів соціологічних досліджень дозволяє виділити низку тенденцій, що визначали характер очікувань громадян щодо активності партій та їхньої риторики у передвиборний період.

 

- Зростання впливу програмно-ідеологічного чинника на електоральний вибір громадян

Згідно з результатами соціологічних досліджень, проведених напередодні парламентських виборів 2012 р., 45 % українців при здійсненні вибору орієнтувались на ідеологію та виборчу програму партії (кандидата), 41 % - на особу лідера партії, для 31 % важливе значення мала інформація про виконання/невиконання партією (кандидатом) своїх попередніх зобов’язань[1].

 

При цьому мірою наближення виборів роль програмно-ідеологічного чинника у формуванні електоральних симпатій дедалі зростала, а лідерського, навпаки, зменшувалась. За даними соціологічних опитувань, у вересні 2012 р. істотно збільшилась вага програмно-ідеологічної складової в мотивації навіть виборців тих партій, які традиційно орієнтувались на лідера (ВО «Батьківщина» та УДАР). В результаті напередодні парламентських виборів програмна орієнтація вийшла на перший план у виборців майже усіх партій-лідерів виборчих перегонів[2].

 

Важливо відзначити, що протягом останніх семи років роль таких чинників електорального вибору, як ідеологія, виборча програма партії та позитивне ставлення до її попередньої діяльності стабільно зростала. Натомість, значущість лідерського чинника (хоча він й залишається у трійці головних мотивів вибору) для виборців дещо знизилась[3].

 

- Зростання суспільного запиту на нові політичні сили

Соціологічні дослідження зафіксували зниження, порівняно із минулими парламентськими виборами, актуальності для електорату поділу політичних сил за ознакою їх належності до «помаранчевого» або «біло-блакитного» табору. Так, на нинішніх виборах кількість громадян, які готові були підтримати партію з «помаранчевого» табору, зменшилась на 9 % (у липні 2007 р. – 29 %, у вересні 2012 р. – 20 %), партію з «біло-блакитного» табору - на 9 % (з 34 % на минулих виборах до 25 % на нинішніх). Натомість зросла кількість виборців, для яких цей поділ не має значення (з 19 % до 24 %), та тих, хто хотів би проголосувати за партію, яка не належить ні до «помаранчевих», ні до «біло-блакитних» (з 4 % до 16 %)[4].

 

- Зростання протестних настроїв населення

Як показали соціологічні дослідження, напередодні парламентських виборів готовність особисто протестувати проти погіршення умов життя висловили 52 % українців[5]. Доволі високою також була готовність населення до протестного голосування на виборах: 17 % громадян проголосували би «проти всіх», якби такий пункт був у виборчих бюлетенях[6]. 

 

- Пріоритетність для виборців проблем економіки та добробуту на фоні зниження значущості питань ідентичності

Згідно результатів соціологічних досліджень, проведених напередодні парламентських виборів, в усіх регіонах України найбільш важливими для громадян було ставлення партії (кандидата) до таких тем, як «добробут громадян», «економіка в цілому», «наведення порядку в державі». Натомість, теми «ставлення до історії України, оцінки певних історичних постатей та осіб», «ставлення до питань мови», «зовнішньої політики» посіли останні місця у рейтингу[7].

 

У контексті цих очікувань слід детальніше розглянути ідеологічні та програмні аспекти позиціонування політичних партій під час виборчої кампанії.

 

Орієнтуючись на суспільні настрої політичні партії, які брали участь у виборах до Верховної Ради 2012 р., здебільшого висували прагматичні платформи. Так, передвиборні програми усіх партій, які пройшли до парламенту[8], були наповнені обіцянками вирішити конкретні, значимі для більшості громадян проблеми. Пріоритетне місце в програмах займали теми економіки та підвищення соціальних стандартів життя[9]. Усі п’ять партій виступали за підвищення зарплат та пенсій, підтримку вітчизняного виробника. Майже усі (окрім ВО «Свобода») – акцентували увагу на питаннях працевлаштування молоді та забезпечення молодих сімей доступним житлом, покращення здоров’я нації, якості освіти.

 

Аналіз змісту передвиборних програм партій свідчить про збереження тенденції до їх уніфікації. Програми більшості політичних сил містили положення щодо скорочення податків (Партія регіонів, ВО «Батьківщина», УДАР, ВО «Свобода»), мови (Партія регіонів, ВО «Батьківщина», КПУ, ВО «Свобода»), охорони довкілля, покращення умов життя людей із обмеженими фізичними можливостями (Партія регіонів, ВО «Батьківщина», КПУ), розбудову соціальної інфраструктури сільської місцевості (Партія регіонів, ВО «Батьківщина», КПУ), підтримки культури (УДАР, КПУ, ВО «Свобода»), розвитку механізмів прямої демократії (ВО «Батьківщина», УДАР, КПУ, ВО «Свобода»), скорочення видатків на утримання державного апарату (ВО «Батьківщина», УДАР, КПУ). Партії, які позиціонували себе як опозиційні (ВО «Батьківщина», ВО «Свобода», УДАР), пропонували запровадження механізму відкликання депутатів та антикорупційної люстрації[10].

 

Слід також відзначити дублювання окремих положень в програмах партій – ідеологічних опонентів (наприклад, тези щодо націоналізації стратегічних підприємств, заборони куплі-продажу земель сільськогосподарського призначення, введення виборності суддів в програмах ВО «Свобода» та КПУ[11]). 

 

Спільним для програм усіх партій-переможців виборів також є високий ступінь популізму: більшість їх положень носять узагальнений характер, механізми реалізації програми здебільшого відсутні. Більшою конкретикою, порівняно із іншими, відрізняються політичні пропозиції Партії регіонів.  

 

Аналіз ідеологічних характеристик партій-переможців виборів свідчить про збереження тенденції розмивання ідеологічних засад партійних програм. Ідеологічна складова передвиборних програм більшості партій, які пройшли до парламенту (Партія регіонів, ВО «Батьківщина», УДАР), є слабко вираженою[12], являє собою еклектичне поєднання соціал-демократичних та ліберально-консервативних ідей, іноді – із включенням положень націонал-демократичного характеру (УДАР, ВО «Батьківщина»). За ідеологічним спрямуванням ці партії можна віднести до центристських. При цьому в програмі Партії регіонів та ВО «Батьківщина» соціал-демократичні ідеї дещо переважають ліберально-консервативні, а в програмі УДАРУ, навпаки, домінують положення правоцентристського характеру.

 

Найбільш ідеологічно змістовними традиційно є передвиборні програми КПУ та ВО «Свобода»[13]. Утім, показовим в плані розмивання ідеологічних платформ партій є включення КПУ – партією із виразним ідеологічним профілем – до своєї передвиборної програми положення щодо «підтримки канонічної Православної церкви і віруючих інших конфесій»[14], що суперечить комуністичній ідеології.

 

Послаблення програмно-ідеологічних засад та зміщення партій до центру ідеологічного спектру, включення до партійних програм положень, не притаманних їх ідеологічному профілю передусім пов’язано із намаганням партій максимально розширити базу своєї електоральної підтримки та відбиває загальну тенденцію перетворення партій на «всеохоплюючі».

 

З іншого боку, розмивання ідеологічних засад діяльності партій, популістський характер їх передвиборних програм також зумовлений нинішнім станом політичної культури українського суспільства, зокрема низьким рівнем політичної компетентності громадян. Попри задекларовану українцями значущість ідеології та партійної програми при здійсненні вибору, вони мало цікавляться змістом передвиборних програм партій. Згідно результатів соціологічних досліджень, більшість громадян отримує інформацію про програми кандидатів з телевізійних новин та аналітичних програм, виступів кандидатів по телебаченню (64,4 % та 42,9 %), і лише 11 % – з офіційних матеріалів, що публікуються виборчою комісією[15]. Відносна більшість громадян (48 %) або не орієнтується в політичних течіях взагалі, або не можуть визначити, до якого напряму їх переконання належать[16].

 

Утім, слід відзначити, що тенденція до зростання значущості для електорату програмно-ідеологічних засад діяльності партії та позитивного ставлення до її попередньої діяльності на фоні зменшення впливу особистісного чинника на електоральний вибір громадян є ознакою позитивних змін у політичній свідомості українців, оскільки свідчить про підвищення ролі раціональної мотивації при здійсненні вибору.

 

Настрої, які переважали в українському суспільстві у передвиборний період, відбилися на результатах голосування.

Так, проходження до Верховної Ради VII скликання партії УДАР пояснюється розчаруванням виборців у політичних силах «помаранчевого» та «біло-блакитного» таборів, зростанням суспільного попиту на нові політичні сили.

 

Запит на політичну альтернативу, а також радикалізація електорату внаслідок загострення кризових явищ в економіці, зростання протестних настроїв стали основними чинниками успіху ВО «Свобода» та КПУ на виборах.

 

Відзначимо, що перші ознаки радикалізації настроїв з’явились на місцевих виборах 2010 р., в результаті яких представники ВО «Свобода» пройшли до складу органів місцевого самоврядування у більшості західних областей[17]. На парламентських виборах 2012 р. ця тенденція посилилась - ВО «Свобода» не лише збільшила свою електоральну підтримку, але й розширила її географію[18].

 

Поширення радикальних настроїв у суспільстві також сприяло зростанню рейтингів КПУ. При цьому за рахунок збільшення електоральної підтримки правих (ВО «Свобода») та лівих (КПУ) радикалів зменшилась підтримка центристських партій[19]. Таким чином, після парламентських виборів 2012 р. партійна система стала більш поляризованою. 

 

Результати парламентських виборів 2012 р. свідчать про збереження регіонального характеру розподілу електоральної підтримки провідних політичних сил. Партії, які сформували більшість у парламенті минулого скликання (Партія регіонів та КПУ), отримали найбільше голосів виборців на Сході та Півдні України, опозиційні партії (ВО «Батьківщина», ВО «Свобода», УДАР) – на Заході та в Центрі[20]. Утім, на нинішній виборах намітилась тенденція до послаблення регіоналізації електоральних преференцій населення. Про це свідчить збільшення, порівняно із минулими парламентськими виборами, підтримки Партії регіонів у низці центральних та західних областей України (у Волинський, Закарпатський, Рівненський, Київський, Сумський областях), а ВО «Батьківщина» - в Криму[21]. Також варто відзначити феномен загальнонаціональної підтримки партії УДАР[22]. Проте, в межах одного парламентського виборчого циклу робити висновки щодо перспектив перетворення УДАРУ на загальнонаціональну партію передчасно.

 

Таким чином, попри збільшення актуальності соціально-економічного поділу, зростання ролі програмно-ідеологічної складової у формуванні електорального вибору громадян, головним чинником впливу на структурування партійної системи поки що залишаються соціокультурні аспекти ідентичності. В силу певних обставин цей поділ збігається із розмежуванням провладних політичних сил та опозиції[23]. Визначальна роль соціокультурних чинників на конфігурацію партійної системи, з одного боку, зумовлена об’єктивно існуючим конфліктом ідентичностей, соціокультурних орієнтацій громадян різних регіонів України, з іншого боку, штучно посилюється використанням відповідного поділу провідними політичними силами у конкурентній боротьбі[24].  

 

Слід зауважити, що політизація партіями регіональних соціокультурних відмінностей під час виборчих кампаній не лише посилює поляризацію суспільства за регіональною ознакою, але й перешкоджає процесу формування загальнонаціональних партій.

 

Зміни у політичній свідомості громадян (збільшення впливу на електоральний вибір громадян програмно-ідеологічного чинника, позитивного ставлення до попередньої діяльності партії на фоні зниження значущості лідерського фактора; підвищення актуальності соціально-економічних питань) повинні були стимулювати структуризацію партійної системи за іншими критеріями. Проте, в силу впливовості регіонального соціокультурного поділу, а також його накладання у масовій свідомості на поділ «влада – опозиція», цього не відбулося. Утім, зазначені вище тенденції у громадській думці, дозволяють зробити висновок, що структуризація партійної системи перебуває у динамічному стані.

 

У подальших виборчих кампаніях можливі такі дві основні стратегії позиціонування політичних сил: а) закріплення електоральних ніш, сформованих за соціокультурним принципом; б) формування нових ніш на основі представництва інтересів соціальних груп. Наявні тенденції свідчать про визрівання умов для переходу до другої стратегії для політичних сил центристського спрямування.

 

Висновки і рекомендації

Аналіз ідеологічних та програмних аспектів активності українських політичних партій під час виборчої кампанії 2012 р. свідчить про збереження тенденції до деідеологізації та уніфікації партійних програм. Нечіткість ідеологічної ідентифікації партій, значна частка популістських тверджень в програмах та їх уніфікований характер ускладнює вибір для електорату та не дозволяє виборцю повною мірою оцінити ступінь виконання партіями своїх передвиборних зобов’язань.

 

Зміни конфігурації партійної системи, які відбулися в результаті парламентських виборів 2012 р. (збільшення кількості ідеологічних партій та ідеологічної дистанції між крайніми полюсами політичного спектра, наявність різноспрямованої за ідеологічним вектором опозиції) дозволяють зробити висновок про її дальший розвиток від системи поміркованого плюралізму у напрямку системи поляризованого плюралізму.

 

Політичним партіям слід враховувати тенденцію до зростання запиту на програмно-ідеологічну визначеність і змістовність пропозицій суб’єктів політики.

 

Парламентські вибори 2012 р. показали, що в українському суспільстві  поступово формуються передумови для якісних змін у політичній системі. Цьому сприятимуть оптимізація виборчої системи, розвиток парламентаризму. Проте, здійснення цих змін потребуватиме, насамперед, підвищення рівня політичної компетентності громадян. Для цього необхідно здійснювати комплексні інформаційно-просвітницькі заходи, спрямовані на роз’яснення громадянам функцій політичних партій, змісту основних ідеологічних напрямів, механізмів підзвітності народних депутатів виборцям.

 

Важливо домогтися відмови від експлуатації партіями регіональних соціокультурних відмінностей у передвиборній боротьбі. Натомість слід зосередитись на найбільш актуальних нині в українському суспільстві соціально-економічних аспектах, зокрема, представництві соціально-економічних інтересів громадян.

 

Погіршення економічної ситуації, зниження рівня життя громадян сприятимуть подальшій радикалізації українського суспільства, а відтак – зростанню популярності радикальних політичних партій. Тому важливо, щоб представництво центристських партій у парламенті було більш ефективним. Для цього, зокрема, необхідно забезпечити відповідність практичної діяльності партій задекларованим у передвиборних програмах цілям.

 

Відділ політичних стратегій

(Т. Джига)