"Щодо удосконалення регіональних пріоритетів розвитку у процесі модернізації середньострокових стратегій економічного і соціального розвитку регіонів України". Аналітична записка

Анотація

 

В аналітичній записці проаналізовано проблеми у визначенні стратегічних пріоритетів регіонального розвитку в процесі модернізації середньострокових стратегій економічного та соціального розвитку регіонів України. Наведено позитивні приклади розробки стратегій регіонального розвитку Луганської, Сумської, Волинської та Кіровоградської областей та АР Крим. Надано рекомендації щодо оновлення підходів до визначення регіональних пріоритетів у процесі модернізації середньострокових стратегій економічного і соціального розвитку регіонів України.       

ЩОДО УДОСКОНАЛЕННЯ РЕГІОНАЛЬНИХ ПРІОРИТЕТІВ РОЗВИТКУ У ПРОЦЕСІ МОДЕРНІЗАЦІЇ СЕРЕДНЬОСТРОКОВИХ СТРАТЕГІЙ ЕКОНОМІЧНОГО І СОЦІАЛЬНОГО РОЗВИТКУ РЕГІОНІВ УКРАЇНИ

 

Зміна соціально-економічної ситуації у регіонах після світової фінансово-економічної кризи, посилення впливу на регіональний розвиток зовнішніх та внутрішніх чинників призводить до необхідності оновлення регіональних стратегій розвитку як основоположних документів, у яких визначається перспектива розвитку регіонів України. Важливою частиною регіональних стратегій є пріоритети розвитку, які визначають напрямки розвитку соціально-економічної сфери регіону на середньострокову перспективу: «Регіональні стратегії розвитку повинні відповідати положенням Державної стратегії регіонального розвитку України та визначають … тенденції та основні проблеми соціально-економічного розвитку Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя; стратегічні цілі, пріоритети розвитку регіону на відповідний період»[1]. Стратегічні пріоритети розвитку регіонів України сформульовані у Державній стратегії регіонального розвитку на період до 2015 р.[2] (ДСРР‑2015).

 

Аналіз стратегій соціально-економічного розвитку окремих регіонів[3] дозволяє виявити низку проблем у формулюванні стратегічних пріоритетів, що перешкоджають реалізації цілей розвитку регіону. Можна відзначити значні відмінності у пріоритетах, що були визначені для регіонів у ДСРР‑2015 у 2006 р., у стратегіях вказаних регіонів, прийнятих до або після ухвалення ДСРР (2004 – 2008 рр.) (далі – первинні стратегії) і у стратегіях тих самих регіонів, прийнятих після доопрацювання (після 2008 р., з урахуванням впливу кризового періоду та викликів, породжених цим процесом) (далі – оновлені стратегії). Порівняльний аналіз пріоритетів, сформульованих у ДСРР-2015, у первинних та оновлених стратегіях представлений у Додатку 1.

 

У найближчий час передбачається ухвалення Державної стратегії регіонального розвитку на період до 2020 року, а також ухвалення згаданого проекту Закону України «Про засади державної регіональної політики», у якому визначено, що «регіональні стратегії розвитку розробляються на період дії Державної стратегії регіонального розвитку України»[4], що актуалізує необхідність модернізації регіональних стратегій, і у т.ч. – за рахунок застосування нових підходів до формулювання стратегічних пріоритетів регіонального розвитку.

 

Проблеми формулювання пріоритетів у чинних регіональних стратегіях

1. Відсутність єдиного підходу до визначення пріоритетів у всіх стратегіях регіонального розвитку в Україні, внаслідок цього – звуження поняття «пріоритет» та невідповідність його стратегічному виміру регіонального розвитку. Здебільшого, це відбувалося внаслідок орієнтації місцевих органів виконавчої влади на короткострокові цілі регіонального розвитку та, відповідно, не врахування ними довгострокових цілей розвитку. 

 

У ДСРР-2015 втілений переважно галузевий підхід до визначення пріоритетів. Так, пріоритетами визнано ефективний розвиток певної галузі чи виду діяльності – промисловості, сільського господарства, курортно-рекреаційної сфери і т.п. Іноді пріоритети надмірно деталізовані – наприклад, серед пріоритетів АР Крим вказані «впровадження енергозберігаючих та екологічних технологій на підприємствах видобувної та хімічної промисловості», «видобування енергетичних ресурсів на шельфі Чорного і Азовського морів». Іноді зміст пріоритетів «перетинається». Наприклад, серед пріоритетів Луганської області вказані «впровадження ресурсо- і енергозберігаючих технологій» та «покращання екологічної ситуації».

 

Пріоритети, що були сформульовані у первинних стратегіях, ухвалених впродовж 2004 – 2008 рр., здебільшого, характеризуються переважанням галузевого підходу у формулюванні, а іноді й поєднанням галузевого та функціонального підходу. Зокрема, у стратегії Волинської області містилися пріоритети: «розвиток соціальної сфери та туризму» (галузевий підхід) та «формування інвестиційно привабливого середовища» (функціональний підхід).

 

Така різноплановість до формулювання пріоритетів дискредитувала саме поняття «пріоритет», ускладнювала розуміння щодо механізмів та інструментів їх досягнення, напрямків реалізації, а також робила неспівставними окремі регіональні стратегії. Дотичною до цієї проблеми була й проблема відсутності «стратегічності» у визначених пріоритетах. Так, суто галузевий підхід до формулювання пріоритетів звужував поняття «стратегічності» до поняття «галузь, яка має значний потенціал розвитку», а суто функціональний робив усі стратегії схожими і шаблонними.

 

Цей недолік виправлявся в оновлених стратегіях. У пріоритетах, які представлені в окремих оновлених стратегіях, застосована комбінація галузевого та функціонального підходів. Наприклад, у стратегії Волинської області пріоритетом визнана «розбудова потенціалу інноваційного розвитку промисловості». У руслі цього підходу було сформульовано цілі розвитку регіону, визначено завдання по їх досягненню.

 

Відзначимо, що значна увага в оновлених стратегіях почала приділятися питанням формування людського потенціалу та розвитку підприємництва.

 

У процесі визначення регіональних пріоритетів розвитку доцільно орієнтуватися на європейську практику. В країнах ЄС у сфері регіонального розвитку втілюються пріоритети, які стосуються захисту навколишнього середовища, розвитку безпечної енергетики, розвитку транспортної мережі, покращення якості життя, формування економіки знань. На перший погляд такі пріоритети виглядають дещо узагальненими і шаблонними, водночас, у кожній конкретній стратегії ці пріоритети формулюються з урахуванням місцевих особливостей і спрямовуються на вирішення конкретних завдань регіонального розвитку.

 

Довідково: Зокрема, з Фонду Згуртування (Cohesion Fund) у 2007 – 2013 рр. фінансуються наступні пріоритети[5]: розвиток транс’європейської транспортної мережі; захист навколишнього середовища, у т.ч. фінансування проектів у сферах енергозабезпечення й транспорту, які є безпечними для довкілля (енергетична ефективність, використання відновлюваної енергетики, розвиток залізничного транспорту, підтримка інтермодальних перевезень, розвиток громадського транспорту та ін.). Пріоритетами регіонального розвитку, що визначені для фінансування у 2007–2013 рр. з Європейського фонду регіонального розвитку (European Regional Development Fund), є наступні[6]:

 

- у межах цілі «Конвергенція»: підтримка сталого інтегрованого економічного розвитку – модернізація та диверсифікація регіональної економічної інфраструктури, особливо у сфері дослідження й технологічного розвитку (R&TD), інновації і підприємництво, інформаційне суспільство, довкілля, запобігання ризикам, туризм, інвестиції в культуру, інвестиції в транспорт, енергетичне забезпечення, інвестиції в освіту, інвестиції в охорону здоров’я і соціальну інфраструктуру, пряма допомога в інвестуванні у розвиток середніх та малих підприємств;

- у межах цілі «Регіональна конкурентоспроможність і зайнятість»: інновації та економіка знань, протидія ризикам погіршення навколишнього середовища, транспортна доступність і телекомунікаційні послуги;

- у межах цілі «Європейське територіальне співробітництво»: розвиток економічної, соціальної та екологічної діяльності у сфері захисту навколишнього середовища; започаткування і розвиток транспортного співробітництва; підтримка місцевої та регіональної влади у формуванні дослідницької мережі та у сфері активізації обміну досвідом під час розробки та упровадження регіональної політики.         

 

Досвід країн ЄС свідчить, що пріоритети розвитку регіонів мають ґрунтуватися на інноваційній моделі розвитку, яка означає формування та розвиток тих галузей, що можуть забезпечити довгострокове економічне зростання на місцевому рівні, вирішують нагальні питання регіонального розвитку. Інноваційна спрямованість регіонального розвитку означатиме застосування суб’єктами господарювання інноваційних основ діяльності, розвиток інноваційних виробництв. Інноваційність має бути закладена і в пріоритети регіонального розвитку в Україні. 

 

2. Відсутність схеми означення регіонального пріоритету та його словесного формулювання. Відсутність логічної схеми означення пріоритету – тобто процедури, за якою визначається пріоритет, призводить до того, що «пріоритет» не є значущим для розвитку території, не створює довгострокові стимули для розвитку регіонів. Зокрема, таке формулювання пріоритету, як «сільське господарство і агропромисловий комплекс» (у первинних стратегіях) не давало відповіді на питання, яким чином і з якою метою розвивати АПК, натомість перетворення цього пріоритету на «створення кластерів в АПК за рахунок розвитку високотехнологічного агропромислового виробництва» (див. стратегію Сумської області) одразу акцентує увагу на механізмі, за яким буде розвиватися агропромисловий комплекс.

 

Пріоритет «розвиток соціальної сфери, зокрема освіти, охорони здоров’я…» не формулював стратегічні перспективи щодо людського розвитку. Натомість «сприяння формуванню сприятливого для життя середовища» (у стратегії АР Крим) чітко визначає шлях розвитку соціальної сфери.

 

3. Неузгодженість пріоритетів регіонального розвитку із пріоритетами, визначеними у Державній стратегії регіонального розвитку (чинній на момент прийняття стратегій регіонального розвитку). Важливим є узгодження регіональних пріоритетів розвитку з пріоритетами розвитку, визначеними у чинній Державній стратегії, що обумовлено необхідністю формування єдиного поля дії центральних та місцевих органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування у сфері регіональної політики. Стратегічного значення набуває й ініціативність місцевих органів влади та органів місцевого самоврядування щодо формулювання і документального закріплення пріоритетів розвитку. Зокрема, аналізуючи процес виходу економіки кожного регіону з кризового стану, можна побачити, що ті місцеві органи влади й органи місцевого самоврядування, які проводили активну антикризову політику – здійснювали пошук інвесторів, залучали кредити, проводили реструктуризацію галузей промисловості – мали кращі результати розвитку у підпорядкованих їм регіонах. Така ініціативність органів публічної влади має стати нормою, основою управління регіональним розвитком.

 

У регіональних стратегіях також доцільно визначати спільні для декількох регіонів пріоритети, що виходять зі спільних інтересів регіонів: розбудова транспортно-логістичних мереж, транспортних коридорів, вирішення спільних екологічних проблем та ін. 

 

4. Недостатній зв’язок регіональних пріоритетів регіону із пріоритетами розвитку сусідніх регіонів у контексті активізації міжрегіонального та транскордонного співробітництва. Економіка кожного регіону має тісні взаємозв’язки з економіками інших регіонів, і у першу чергу – сусідніх. Відповідно, пріоритети розвитку сусідніх регіонів певною мірою мають бути взаємопов’язаними. У первинних регіональних стратегіях неможливо було оцінити ступінь зв’язку пріоритетів певних регіонів із пріоритетами сусідніх регіонів. Не відображалися й питання, що мали спільне значення для даного регіону та сусідніх з ним регіонів. Зокрема, це видно з висвітлення у первинних стратегіях таких питань, як міжрегіональне та транскордонне співробітництво, які або були відсутні у первинних стратегіях, або прописувались дуже стисло і без суттєвого змістового наповнення, загальними фразами. Така ситуація призводила до сприйняття ролі міжрегіонального та транскордонного співробітництва за залишковим принципом, що збільшувало ризики формування замкненої регіональної економіки, зосередження регіонів виключно на власних проблемах розвитку. 

 

У ДСРР-2015 та проекті ДСРР-2020 наголошується на необхідності розвивати міжрегіональне та транскордонне співробітництво. Так само ці питання висвітлені в оновлених стратегіях. Наприклад, у оновленій стратегії Сумської області детально розглядаються питання транскордонного співробітництва, які є найбільш актуальними саме для прикордонної області, а в оновлених стратегіях Луганської, Волинської, Кіровоградської областей та АР Крим увага акцентована на необхідності розвивати як транскордонне, так і внутрішнє міжрегіональне співробітництво.

 

5. Неврахування інтересів бізнесу та громадян при розробці стратегій внаслідок обмеженості переліку суб’єктів розробки регіональних стратегій. Коло фахівців, які долучалися до розробки первинних регіональних стратегій, як правило, обмежувалося однією науково-дослідною установою (колективом авторів-науковців) та місцевим органом виконавчої влади, відповідальним за розробку стратегії. Тим самим була зменшена можливість відображення у стратегіях інтересів представників центральних органів влади, науково-аналітичних установ, бізнес-кіл, громадськості та й взагалі усіх осіб, представників громади, зацікавлених у стабільному розвитку регіонів. Також слід додати, що у згаданому вище проекті Закону України «Про засади державної регіональної політики» визначено, що регіональні стратегії розвитку та зміни до них затверджуються відповідними місцевими органами виконавчої влади: «Розроблення регіональних стратегій розвитку та змін до них забезпечується Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями»[7], тобто відповідальність за формулювання пріоритетів у стратегії лежить на місцевій владі, а можливість залучення фахівців до розробки стратегії не унормована. На противагу цьому, до роботи над новим варіантом регіональних стратегій залучалося широке коло спеціалістів з науково-дослідних установ, бізнес-одиниць, представників ЗМІ, громадськості; проводилися круглі столи, на яких обговорювалися актуальні для регіону питання і можливість їх відображення у регіональних стратегіях; періодично проводилися робочі зустрічі між членами робочої групи по підготовці стратегії. Це сприяло підвищенню ступеня об’єктивності висвітлюваних у стратегіях положень та забезпечувало відповідність цих положень реальній ситуації.  

 

6. Нечітке визначення або взагалі відсутність механізмів фінансування стратегічних пріоритетів регіонального розвитку. Комплексне формулювання стратегічних пріоритетів регіонального розвитку та завдань щодо їх досягнення не є дієвим без чіткого визначення джерел і способів фінансування пріоритетів. У первинних стратегіях способи фінансування пріоритетів, як правило, вказувались абстрактно, без прив’язки до конкретних завдань. Це призводило до неможливості визначення порядку і способів фінансування пріоритетів і, як наслідок, до розпорошення обмежених коштів на фінансування завдань, що не мали прямого впливу на вирішення комплексних, стратегічних проблем регіонального розвитку. Поряд з цим, у питаннях фінансування акцент робився на бюджетні кошти, яких завжди є обмаль, водночас необхідність пошуку додаткових джерел не прописувалася.

 

У оновлених стратегіях питанням фінансування пріоритетів регіонального розвитку (у т.ч. пошуку інноваційних механізмів та інструментів такого фінансування), визначенню джерел фінансування пріоритетів приділялася значна увага.

Довідково: Наприклад, у стратегії Луганської області вказано, що «державну фінансову підтримку та забезпечення Стратегії передбачається здійснювати за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів регіону, коштів пенсійного та соціальних фондів, фондів охорони навколишнього природного середовища, інших джерел, не заборонених законодавством»; представлено опис загальнодержавних цільових та регіональних програм, що реалізуються у регіоні, із деталізацією завдань, що фінансуються.

 

У стратегії АР Крим представлено розділ «Удосконалення міжбюджетних відносин між Державним бюджетом України, бюджетом АР Крим та місцевими бюджетами», у якому способи фінансування пріоритетів визначені абстрактно, без прив’язки до конкретних завдань: «фінансово-економічне забезпечення реалізації регіональної політики здійснюється через: бюджетне планування, бюджетне вирівнювання, міжбюджетні трансферти, бюджети розвитку органів місцевого самоврядування, об’єднання на договірних засадах фінансових ресурсів суб’єктів територіального розвитку, національних і міжнародних організацій та установ, прямі державні інвестиції на реалізацію проектів розвитку і модернізації інфраструктури регіонального розвитку, окремі бюджетні програми стимулювання розвитку регіонів, фінансування проектів територіального розвитку через систему фондів (агентств) регіонального й місцевого розвитку».

 

У стратегії Кіровоградської області вказані наступні джерела реалізації пріоритетів: кошти місцевих бюджетів, кошти Державного бюджету інвестиційного спрямування – Державний фонд регіонального розвитку, субвенції місцевим бюджетам на виконання інвестиційних програм і проектів, кошти, виділені під реалізацію національних проектів, державне замовлення і пряме державне інвестування, кредити; використання цих джерел визначено у фінансово-бюджетних механізмах реалізації стратегії.

 

Така деталізація джерел фінансування дозволяє виявити проблеми у цій сфері у процесі реалізації стратегії.

 

Довідково. Наприклад, аналізуючи стан виконання стратегії АР Крим за 2011‑I півріччя 2013 р., можна було відзначити такі особливості фінансування пріоритетів: 

- значне зниження обсягів фінансування пріоритетів у I півріччі 2013 р. у порівнянні з попередніми періодами за статтею «інші кошти». Внаслідок відсутності чіткого визначення структури «інших коштів» та без прив’язки їх до пріоритетів важко спрогнозувати обсяги майбутнього фінансування цих пріоритетів;

- переважаюче фінансування напряму «Модернізація галузевої структури промисловості» на противагу незначних обсягів фінансування інших напрямків, і особливо – напряму «Реформування санаторно-курортного і туристичного сектору». Недостатнє надходження коштів у найбільш важливі сфери економіки перешкоджає їх реорганізації, поліпшенню, що у кінцевому підсумку позначається на загальних показниках розвитку, причому не тільки економіки, але й соціальної сфери і навіть – іміджу АРК.

 

Проаналізувавши конкретні проблеми у фінансуванні регіональних пріоритетів, доцільно розробити інструменти реагування на ці проблеми і шляхи їх усунення.

 

Зазначимо, що визначаючи джерела фінансування пріоритетів доцільно брати за основу досвід країн ЄС у реалізації регіональних стратегій, у яких прослідковується базовий принцип фінансування – самоокупність. Зростає значення запозичених коштів – інвестицій та ресурсів міжнародних фінансових організацій, що зменшить тягар зобов’язань на бюджет і посилить зацікавленість у ефективному використанні наданих коштів. Також, пріоритети повинні бути чітко прив’язані до джерел і способів фінансування. Таке структурування дозволить досягти прогнозованих цілей, забезпечити раціональне витрачання коштів.

 

Досвід, напрацьований фахівцями НІСД при розробці вказаних регіональних стратегій, доцільно поширити серед інших фахівців, які долучатимуться до розробки / оновлення чинних регіональних стратегій. Зокрема, це стосується й питання формулювання пріоритетів.

 

Удосконалення пріоритетів у регіональних стратегіях має відбуватись з урахуванням наступного:  

1. Усвідомлення поняття «пріоритет регіонального розвитку», втілення «стратегічності» у сформульованому пріоритеті. Пріоритет, визначений у регіональній стратегії, має віддзеркалювати основні проблеми регіонального розвитку, а його формулювання повинно сприяти досягненню цілей довгострокового розвитку регіону, надавати дієвих стимулів для подальшого розвитку певної сфери діяльності чи галузі на регіональному рівні. Зазначимо, що у проекті ДСРР-2020 наголошено на необхідності поєднання галузевого, просторового та управлінського аспектів до формулювання регіональних пріоритетів, що дозволяє сформувати комплексний механізм впливу на регіональний розвиток, тому цей принцип слід брати до уваги і при формуванні регіональних пріоритетів.

 

2. Відображення у формулюванні пріоритету руху до стратегічної мети розвитку даної сфери діяльності на регіональному рівні з метою формування єдиного підходу до текстового формулювання пріоритетів. 

 

3. Сприяння ініціативності місцевої влади у визначенні пріоритетів регіонального розвитку з одночасним врахуванням пріоритетів регіонального розвитку, унормованих у нормативно-правових документах щодо реалізації державної регіональної політики в Україні[8]. Розробка пріоритетів має відбуватися на основі чіткого уявлення про місце даного регіону і регіональної економіки у загальнодержавному поділі праці.    

 

4. Врахування необхідності інтенсифікації механізмів міжрегіонального та транскордонного співробітництва у сформульованих пріоритетах регіонального розвитку. 

 

5. Забезпечення представлення центрального органу виконавчої влади, відповідального за реалізацію регіональної політики – Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, а також інших центральних органів виконавчої влади, сфера компетенції яких стосується питань регіональної політики, фахівців-науковців у сфері розробки регіональної політики, представників бізнесу та громадських організацій серед суб’єктів, що розробляють регіональні  стратегії.

 

6. Застосування принципу самоокупності при фінансуванні пріоритету, тобто мінімальне залучення коштів бюджетів різних рівнів і максимальне залучення інших, небюджетних коштів – інвестиційних, кредитних, грантових та ін. Джерела ресурсів і способи їх надання мають бути чітко прив’язані до пріоритетних завдань.

 

Рекомендації

1. З метою уніфікації підходу до визначення пріоритетів у регіональних стратегіях доцільно:

- застосовувати поєднання галузевого, просторового та управлінського підходів до формування пріоритетів, що дозволить раціонально використовувати обмежені ресурси, мінімізує їх втрату; сприятиме задіянню наявного місцевого потенціалу, активізує ініціативність місцевих органів при формуванні та реалізації пріоритетів і загалом, приведе до формування позитивного синергетичного ефекту у процесі реалізації пріоритетів стратегії;

- визначати пріоритет регіонального розвитку на основі таких послідовних дій: формулювання проблем регіонального розвитку, присвоєння їм рангу чи місця по значущості, здійснення переходу від опису проблем до визначення пріоритетності їх вирішення при паралельному розподілі пріоритетів за значенням. За допомогою цього можна досягти чіткості та логічності пріоритетів, структурування їх системи та дотримання балансу між проблемністю та значущістю пріоритету;

- орієнтуватися на європейську практику визначення пріоритетів за допомогою стандартизації / уніфікації підходів до підготовки документів по регіональній політиці із документами ЄС (у т.ч. творчо використовувати досвід країн ЄС щодо розробки стратегічних документів регіонального розвитку).

 

2. З метою вироблення єдиних критеріїв до словесного формулювання пріоритету доцільно:

- розробникам стратегій регіонального розвитку формулювати пріоритет, беручи за основу необхідність отримання відповіді на питання «для чого необхідно виконання цього пріоритету, яка мета буде досягнута і до якого ефекту призведе досягнення означеної мети у довгостроковому періоді». 

 

3. З метою забезпечення відповідності пріоритетів ДСРР та регіональних пріоритетів доцільно:

- здійснити оцінку пріоритету на предмет його співставлення з пріоритетами розвитку сусідніх регіонів та їх інтегрованості до загальної системи пріоритетів, що представлені у чинній ДСРР. І далі – здійснити коригування пріоритетів відповідно до цих співставлень та змін у чинній законодавчій базі, яка регламентує реалізацію державної регіональної політики.

 

4. З метою демонстрації зв’язку регіональних пріоритетів регіону із пріоритетами інших регіонів доцільно:

- включати до регіональних стратегій розділи, присвячені питанням як міжрегіонального, так і транскордонного співробітництва;

- розробляти інтегровані пріоритети розвитку для декількох регіонів з використанням механізмів стимулювання міжрегіонального та транскордонного співробітництва; конкретизувати напрямки розвитку співробітництва із врахуванням можливих проектів спільної діяльності.

 

5. З метою забезпечення включення усіх зацікавлених сторін до процесу розробки стратегії доцільно:

- внести зміни до ст. 8 проекту Закону України «Про засади державної регіональної політики» стосовно розширення переліку суб’єктів, відповідальних за розробку регіональних стратегій, у т.ч. за рахунок доповнення його Міністерством економічного розвитку і торгівлі України, провідними науково-аналітичними установами, що досліджують питання регіонального розвитку, і представниками громадськості та підприємницького середовища регіонів.

 

6. З метою чіткого означення механізмів фінансування пріоритетів доцільно:

- визначити наступні джерела фінансування регіональних пріоритетів: бюджет, інвестиції, цільові позики, кошти Державного фонду регіонального розвитку, кошти міжнародних фінансових організацій, причому частка коштів бюджетів різних рівнів повинна мати тенденцію до зменшення;

- диверсифікувати джерела фінансування пріоритетів та чітко означити рамкові умови надання фінансових ресурсів для реалізації пріоритетів;

- чітко прописати джерела фінансування конкретного пріоритету, вказувати орієнтовну частку кожного джерела, дотримуючись правила, що пріоритети соціального та екологічного спрямування фінансуються, переважно, із коштів бюджету, державних інвестиційних ресурсів, цільових позик, а пріоритети економічного спрямування – з недержавних інвестиційних джерел, коштів Державного фонду регіонального розвитку, цільових позик та коштів міжнародної фінансової допомоги;

- переглянути обсяги фінансування за пріоритетами і перерозподілити їх на ті напрямки, які є системоутворюючими для економіки регіону.

 

7. З метою упровадження напрацьованого фахівцями НІСД досвіду щодо визначення регіональних пріоритетів доцільно запропонувати:

- науково-дослідним та аналітичним установам, що досліджують питання регіонального розвитку, спільно з Міністерством економічного розвитку і торгівлі України, Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України розробити методологічні підходи до визначення поняття «пріоритет регіонального розвитку»;

- Міністерству економічного розвитку і торгівлі України та Міністерству регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України розробити методичні рекомендації щодо формування та реалізації стратегій економічного та соціального розвитку регіонів на середньостроковий період із врахуванням вказаних методичних рекомендацій і рекомендувати місцевим органам виконавчої влади їх використовувати;   

- обласним державним адміністраціям враховувати вказані рекомендації по формулюванню регіональних пріоритетів при розробці та реалізації чи оновленні регіональних стратегій;

- обласним державним адміністраціям активно взаємодіяти із обласними радами на етапі розробки / оновлення стратегії, сприяти залученню представників бізнесу, громадськості до процесу формування стратегій та контролю за їх виконанням.    

 

Відділ регіонального розвитку

 (О.В. Шевченко)

---