Сьогодні словосполучення «План Маршалла» (ПМ) вживають досить часто. У контексті повоєнного розвитку України так називають певну фінансову суперпотугу, котра має забезпечити стрімке відновлення економіки нашої держави після війни подібно до відродження країн Західної Європи, які були реципієнтами ПМ у 1948–1951 рр. Відповідно, набула поширення практика ототожнювання двох проєктів: ухваленого в середині ХХ ст. «Плану Маршалла» та нинішнього урядового проєкту – Національного плану відновлення України. Тож ПМ щодо України багато хто з експертів сприймає дуже механістично – як певний грошовий потік, що рине в країну. А положення Декларації Лугано про «national ownership» плану відновлення створює хибне уявлення про те, що коштами на відновлення Україна розпоряджатиметься винятково на власний розсуд.
Проте реалізація «історичного» ПМ зразка 1947 р. була вельми прагматичним геостратегічним процесом, який втілювався в життя задля досягнення конкретних результатів. European Recovery Program (ERP), відома як «План Маршалла», діяла для шістнадцятьох країн Європи, проте основними країнами, які одержували допомогу в її рамках, стали Велика Британія, Франція, Італія, Західна Німеччина та Нідерланди. Саме вони одержали дві третини від усіх коштів, передбачених програмою. Причому у фінансовому вимірі кошти ПМ були досить незначними. За підрахунками, допомога становила біля 3 % від загального національного доходу країн-реципієнтів. Тож акселеруючий механізм ПМ через відповідні механізми спрямування коштів був значно важливішим.
«План Маршалла» був першим успішним інтерконтинентальним політико-економічним проєктом, який виконував низку стратегічних цілей.
- Попри всю риторику щодо необхідності європейської приналежності ПМ (було проголошено принцип «national ownership») його ініціювала та спрямовувала країна-донор. ПМ заклав основи європейської політики США та майбутньої трансатлантичної економічної співпраці.
- ПМ був чітко пов’язаний з інтересами американських виробників, товари яких уряд США закуповував для подальшого спрямування на європейські ринки. Це було важливо для повоєнної адаптації американської економіки, мотивувало американські компанії до участі в ERP.
- Завдяки прямим постачанням ПМ давав змогу заповнювати товарні дефіцити, що виникли внаслідок руйнування промисловості країн Європи під час Другої світової війни, включно й дефіцит сировини. Усе це сприяло швидкому запуску виробничих галузей, відновленню збалансованості ринку, а отже, допомагало запобігати спекулятивним стрибкам цін через локальні дефіцити.
- Компенсація товарного дефіциту не супроводжувалася нарощуванням дефіциту зовнішньоторговельного балансу, оскільки постачання не було імпортом у класичному розумінні. Врешті послаблювалися ризики девальвації, яка би знижувала купівельну спроможність національних валют.
- Формувалися основи загальноєвропейської співпраці, в умовах якої переможці та переможені реконсолідувалися щодо спільного європейського майбутнього.
Важливо наголосити, що ПМ досяг найбільшого успіху в країнах, де він був доповнений комплементарними цілісними національними стратегіями відбудови. У цьому контексті варто згадати втілення концепції ордолібералізму, яку сповідувала Економічна рада під керівництвом Людвіга Ерхарда в Німеччині. Або полiтику «дирижизму» Шарля де Голля у Франції, яка, навпаки, передбачала значний бюджетний перерозподiл коштiв, створення системи централiзованого планування.
Зважаючи на особливості запровадженого після Другої світової війни «Плану Маршалла» і того, який уже в наші дні, в ХХІ ст., пропонується для повоєнної відбудови України, можемо дійти висновку, що наразі про подібність цих двох проєктів з тих чи тих причин не йдеться.
ЄС не сформував єдиної політики щодо України. Красномовним свідченням є незлагодженість у ставленні до санкційної політики щодо РФ та нещодавні конфлікти щодо завезення до країн ЄС на сході континенту українського продовольства та агросировини.
Відсутня артикуляція конкретного значення співпраці з Україною для європейського бізнесу. Звідси – брак послідовної адвокації євроінтеграційного процесу України та збереження досить сильних сподівань на поверення до business-as-usual з Росією.
Суттєві запитання викликає цілісність і вичерпність завдань самого урядового Національного плану відновлення України від наслідків війни для досягнення збалансованості повоєнної відбудови. Національний план попервах базувався на суто проєктному підході, і лише тепер цей документ набуває формату певної стратегії.
Проте й запропонована стратегія не містить вичерпної артикуляції необхідних реформ і цілісного викладу шляхів реалізації завдань реформ. Незрозуміле її співвіднесення з проєктами Національного плану. Зокрема, що важливо, відкритим залишається запитання стосовно того, як відбудова координуватиметься в руслі європейських екологічної, кліматичної політики та стандартів, це теж було одним із пунктів Декларації Лугано.
Отже, урядовий Національний план відновлення України хибно ототожнюється з «Планом Маршалла» для повоєнної Європи і не може розглядатися як його повнофункціональний аналог.
Разом із тим, зрозуміло, що «План Маршалла» для України, або «План Маршалла 2.0» (ПМ 2.0), як інструмент політико-економічної модернізації нашої країни наразі вкрай необхідний.
Проводячи історичні аналогії між проєктами з відновлення, про які йдеться, доцільно припустити, що в контексті українських реалій ключовим завданням ПМ 2.0 має стати формування економічного базису для пришвидшеної європейської інтеграції України. Тому ПМ 2.0 може бути вужчим за змістом, сферою охоплення та перспективами безпосереднього фінансування, ніж повномасштабний Національний план відновлення, проте він має зосереджуватися на багаторівневій реінтеграції України та її суб’єктів до загальноєвропейських процесів, підтримувати й просувати реформи, необхідні для реалізації завдань кандидатства та динамічного набуття членства у Євросоюзі.
ПМ 2.0 має розроблятися спільно Україною та Європейським Союзом, проте під егідою останнього та за безпосередньої участі основних стейкхолдерів з боку ЄС, а ухвалюватися – у правових механізмах ЄС. «План Маршалла 2.0» для України також має передбачати залучення до виконання завдань широкого кола європейських стейкхолдерів.
Відповідно, ПМ 2.0 повинен:
- артикулювати в конкретних напрямах і заходах взаємовигідність його реалізації для України та європейських партнерів;
- гарантувати формування стабільного передбачуваного простору та ефективних партнерів для роботи європейських партнерів на українському ринку, у т. ч. їхньої участі в реалізації проєктів відновлення;
- передбачати формування якісних фінансових механізмів для каналізації ресурсів міжнародної фінансової допомоги Україні на відновлення;
- формулювати бачення перспективного місця України у євроспільноті, у т. ч. щодо вирішення пан’європейських проблем – безпеки, демографії, змін клімату, цифрової революції тощо;
- визначати шляхи імплементації в Україні спільної європейської політики, зокрема тієї, що стосується аграрної, транспортної, екологічної, енергетичної регіональної сфер, конкуренції тощо;
- окреслювати конкретні сфери співпраці України та ЄС в рамках цілей відновлення;
- визначати напрями зміцнення логістичних зв’язків між Україною та ЄС;
- встановлювати пріоритети технічної допомоги органам державної влади та місцевого самоврядування у впровадженні європейських практик;
- утверджувати співпрацю у формуванні інституційних механізмів взаємодії України та ЄС.
Економічна та соціальна модернізація України в рамках багатонаціонального плану відновлення повинна перезавантажити та зміцнити рушії економічного розвитку всього Європейського континенту, також компенсувати збитки від втрати російських ринків та постачань. Цей процес повинен створювати нові конкурентні переваги для європейських компаній, запроваджувати нові комунікації між партнерами з ЄС та України, посилювати інвестиційну привабливість України, що зберігатиметься й після завершення основного періоду відновлення.
Спираючись на аналіз чинних європейських стратегічних документів, можна виокремити перспективні пріоритети кооперації України та ЄС. Це, зокрема:
- дифузія цифрових технологій до традиційних секторів економіки;
- залучення малого бізнесу до проєктів відбудови (інклюзивність відбудови);
- розширення транскордонної кооперації та міжмуніципальної співпраці;
- забезпечення продовольчої безпеки континенту та участь у глобальній продовольчій безпеці;
- адаптація до зміни клімату та супутніх ризиків, насамперед в агросекторі, запобігання природним лихам;
- вирішення проблеми енергетичної безпеки через диверсифікацію джерел енергії, використання місцевих відновлюваних джерел енергії;
- поєднання відбудови з упровадженням «зелених» технологій;
- цифровізація в публічному управлінні, наданні адміністративних послуг, упровадження «розумних» міст і громад;
- здійснення енергетичної реновації та впровадження принципів енергоефективності в нове будівництво житлових та громадських будівель;
- поводження з відходами та перероблення побутових відходів;
Однією з перспективних програм, яка може бути використана для стартового початку співпраці України та ЄС, є EU Recovery and Resilience Facility (RRF), ухвалена 2021 р. та доповнена 2022 р. Загальна вартість Програми – 672,5 млрд євро, з них 312,5 млрд євро – у вигляді грантів. Європейська підтримка надається розробленим кожною з країн ЄС національним планам відновлення та стійкості.
Можливі формати співпраці в рамках реалізації RRF для України:
- залучення українських суб’єктів як субпідрядників до виконання проєктів національних планів країн – членів ЄС;
- запровадження пілотних проєктів з реалізації певних рішень щодо пріоритетів RRF (у сферах енергетичної стійкості, цифровізації та ін.) у рамках відновлення та відбудови України;
- використання (масштабування) напрацьованих європейськими компаніями технологічних та організаційних рішень у сферах, важливих для відбудови України та зміцнення її стійкості.
Отримуйте якісну та актуальну аналітику від НІСД у зручному для вас форматі:
- читайте нас у Telegram
- слухайте на Google Podcast
- дивіться на YouTube
Зображення: НІСД
Список використаних джерел: