22 травня 2014 року у Національному інституті стратегічних досліджень відбулося засідання «круглого столу» «Україна та МВФ: досвід та перспективи співпраці».
На порядок денний засідання винесено наступні питання:
1. Досвід України та інших країн світу щодо співпраці з МВФ: успіхи і невдачі.
2. Роль МВФ у реформуванні міжнародної економічної системи (антикризове регулювання, проблема міжнародної ліквідності тощо) та реформування самого МВФ – позиція України.
3. Угода з МВФ щодо кредиту stand by – чого слід очікувати для України.
4. Новий формат відносин України з МВФ – які перспективи подальшої співпраці?
У засіданні взяли участь представники профільних органів державної влади, провідні вітчизняні науковці та спеціалісти-практики в сфері взаємовідносин України та МВФ.
Відкрив засідання завідувач відділу зовнішньоекономічної політики Національного інституту стратегічних досліджень Олександр Шаров. Розпочинаючи дискусію, О. Шаров зазначив, що у засіданні беруть участь фахівці-практики у стосунках України з МВФ, які добре знають проблеми співробітництва з Міжнародним валютним фондом і на теоретичному, і на практичному рівнях. Після цього він коротко розповів про те, які сподівання покладалися на допомогу з боку МВФ у перші роки співробітництва. Як учасник переговорів щодо вступу України до МВФ, а пізніше – як заступник Керуючого МВФ від України він сам високо оцінював ті потенційні можливості не тільки для отримання позичкових коштів, але і для створення умов ринкових перетворень в економіці України, які надає така співпраця. Цьому мав би сприяти і високий авторитет МВФ у світових політичних та ділових колах. У зв’язку з цим, згадувалося навіть напівжартівливе порівняння МВФ з «новим Політбюро», яке було характерним для тогочасного сприйняття нових реалій пострадянськими високопосадовцями. Далі О. Шаров закликав учасників круглого столу поділитися своїм досвідом спілкування з представниками цієї організації.
Колишній Голова Національного Банку України Володимир Стельмах зазначив, що свою співпрацю з МВФ розпочав ще у 1978 році. Виходячи зі свого багатого досвіду, В. Стельмах зазначив, що з експертами МВФ потрібно не погоджуватися у всьому, а наполегливо переконувати їх, чому ті чи інші пропозиції не можуть бути негайно прийняті, і що треба зробити, щоб прийняти їх в майбутньому. Даючи поради щодо побудови діалогу з МВФ, В. Стельмах порадив перш за все зрозуміти, чи потрібні пропозиції, які нам надають, і якщо ні, пояснити це представникам МВФ, зазначивши, що обґрунтовані аргументи вони сприймають нормально. Розповідаючи про процес формування угод з МВФ, В. Стельмах зазначив, що насправді програми розробляють центральний банк та Уряд країни, а МВФ лише дає поради (інколи – досить наполегливо) стосовно того, що потрібно включити в них. Після підписання угоди МВФ здійснює ретельний моніторинг за її виконанням.
Пригадуючи про свої переговори з тогочасним директором-розпорядником МВФ М. Камдессю , В. Стельмах розповів про дискусії з приводу розвитку сільського господарства в Україні та існуючі, з його точки зору, можливості України забезпечити потреби Африки в зерні в обмін на нафту. Говорячи про стосунки України з третіми сторонами, В. Стельмах зазначив, що співпраця з МВФ впливає на рейтинг країни і дає позитивний сигнал для інших інвесторів, сприяючи надходженню в країну додаткових фінансових ресурсів. На завершення засідання В. Стельмах наголосив на необхідності кадрового забезпечення реалізації Меморандуму МВФ. Крім того, він зазначив, що треба розглядати цей Меморандум в контексті політики децентралізації, а отже необхідності вивчення проблем його реалізації науковими колами країни.
Пригадуючи першу кредитну угоду з МВФ 1994 року, Голова координаційної ради Українського кредитно-банківського союзу (колишній заступник Міністра фінансів України) Борис Соболєв зазначив, що, якби не було цієї угоди, то, можливо, не було би і держави Україна. Пригадуючи історію підписання офіційної заяви з приводу першої угоди з МВФ, Б. Соболєв розповів про дискусії, що тривали в кабінеті тогочасного Прем’єр-міністра України Масола В.А., який наполягав на тому, що відповідальність за її результати повинна розподілятися між обома сторонами. Б. Соболєв також наголосив на тому, що значною мірою завдяки тій угоді Україна врегулювала роботу з кредиторами, отримала більш сприятливі умови для роботи на зовнішніх фінансових ринках, що сприяло підписанню угоди з Росією про реструктуризацію боргів і досягненню домовленості з Туркменістаном щодо відстрочення платежів за поставлений природний газ. На завершення виступаючий зазначив, що з підписанням цієї угоди розпочалися реформи в Україні, які привели до введення через два роки гривні і стабілізації макроекономічної ситуації.
Даючи наукову оцінку співробітництва України з МВФ, доктор економічних наук, професор, Заслужений економіст України Олексій Плотніков пригадав, що свого часу ще радянський ВАК не рекомендував затверджувати теми дисертацій про співробітництво з міжнародними фінансовими організаціями та залучення інвестицій, оскільки вважав, що в цих питаннях ніяких проблем не існує. Втім реальність виявилася набагато складнішою. Розмірковуючи над питаннями співробітництва між Україною та МВФ, проф. О. Плотніков звернув увагу на те, що для МВФ це, серед іншого, можливість як завантажити роботою свій розгалужений міжнародний бюрократичний апарат, так і отримати відповідні позичкові відсотки. У зв’язку з цим, він наголосив на тому, що у відносинах з МВФ нам потрібно не братерство, а партнерство, і угоди з МВФ обов’язково повинні відповідати завданням національної економічної безпеки України. Водночас додав, що економічна ситуація в Україні насправді вимагає співпраці з МВФ.
Заступник директора Департаменту міжнародних організацій Міністерства закордонних справ України (колишній заступник Міністра економічного розвитку і торгівлі України) Олександр Пінський наголосив на тому, що відносини між Україною і МВФ треба називати «співпрацею фахівців», адже МВФ завжди знаходив гарні і мудрі рішення для України. О. Пінський зазначив, що МЗС тісно вмонтований в систему відносин між Україною та МВФ, адже посольство України в Вашингтоні бере активну участь у роботі МВФ, і українські дипломати активно працюють за різними програмами МВФ.
Переходячи до питань сьогодення, завідувач відділу глобалістики та безпекових стратегій Національного інституту стратегічних досліджень Ольга Резнікова зазначила, що у світі відбувається низка системних трансформацій, виникають як нові можливості для економічного розвитку, так і нові загрози. Все це має знайти відображення і у діяльності міжнародних фінансових організацій, і при визначенні національних економічних політик. О.Резнікова зауважила, що нині, проводячи власні реформи, МВФ намагається адаптуватися до таких глобальних змін.
Президент центру ринкових реформ (колишній Міністр економіки України та Віце - прем’єр міністр України) Володимир Лановий зазначив, що МВФ виник як інститут, який допомагає вирішувати боргові проблеми у міжнародній торгівлі, оскільки було визначено, що саме заборгованість у міждержавній торгівлі стала у значній мірі передумовою Першої та Другої Світової війни. Аналізуючи розвиток економіки України, В. Лановий зазначив, що Україна потребувала кредити в період до 2000 року та після 2008 року, під час кризи кредити були необхідні для закупівлі критичного імпорту.
В. Лановий нагадав, що після 2008 року країни БРІК хотіли змінити модель МВФ, розширивши його функції та збільшивши представництво таких країн. Ці вимоги частково були реалізовані, проте розвинені країни залишили свій вирішальний вплив в цій організації.
В. Лановий наголосив, що кредити МВФ не слід використовувати для фінансування дефіциту бюджету та звернув увагу присутніх на те, що збільшення дефіциту держбюджету понад 5 % ВВП при скороченні темпів економічного зростання є дуже небезпечною тенденцією, що призведе до значних темпів інфляції.
Радник директора Київської школи економіки (колишній перший заступник Державного секретаря Міністерства економіки України) Ігор Шумило звернув увагу на чіткість програм МВФ в порівнянні з багатьма урядовими документами України, насамперед в частині економічного інструментарію. В цьому контексті важливо досягти того, щоб урядові документи , що направляються в МВФ, не поступалися у чіткості документам, що готує безпосередньо МВФ. Виступаючий наголосив на тому, що за всю історію України не було жодного випадку, коли виконання Меморандуму МВФ призвело б до погіршення економічної ситуації. Водночас негативні наслідки має відхід від виконання програм МВФ, що підтверджує і досвід інших країн. Також І. Шумило вказав на недостатню прозорість у переговорах з МВФ, зазначивши, що затверджений Меморандум 2014 року все ще не оприлюднений ні на сайті Кабінету Міністрів України, ні на сайті НБУ.
На важливість забезпечення прозорості в діях української сторони також вказав Голова комісії з міжнародних зв’язків Громадської ради при Державному агентстві з інвестицій та управління національними проектами України Олег Бойчун.
Професор Массачусетського технологічного інституту (США) Андрій Кириленко (який має багаторічний досвід співпраці з Міжнародним валютним фондом у якості незалежного експерта) зазначив, що кожний співробітник офісу МВФ, коли він приїжджає до країни, має свій сектор роботи і тримає в голові формули, які не значаться в програмах МВФ. Саме за цими формулами представники МВФ визначають стан справ у певному секторі. Якщо не знати ці формули - неможливо організувати ефективне спілкування зі співробітниками МВФ. Водночас, оволодівши цими формулами, можна виходити на діалог з іншими кредиторами. (Враховуючи це, було досягнуто домовленість з проф. А.Кириленком стосовно проведення спеціального семінару з питань методології фінансових розрахунків МВФ, матеріали якого будуть також розміщені на веб-сайті Інституту).
Говорячи про формули, що застосовуються МВФ, В. Стельмах зазначив, що вони створюються в інтелектуально потужному офісі МВФ на базі застосування провідних наукових розробок. В цьому контексті він наголосив на необхідності залучення науково-дослідного інституту при НБУ до вивчення розробок провідних світових економістів.
Продовжуючи дискусію про роль і місце МВФ, Б. Соболєв наголосив на тому, що у світі не існує структури, яка могла би замінити собою МВФ. Водночас існує потреба в реформуванні МВФ шляхом упорядкування та активізації механізму функціонування спеціальних прав запозичень МВФ. Досягнення цього можливе шляхом проведення «нових Бретон- Вудських» переговорів. Б. Соболєв зазначив, що Україна, на жаль, не має і не мала позиції стосовно використання міжнародних фінансових організацій для реалізації власних національних інтересів.
Говорячи про реформи в МВФ, О. Резнікова звернула увагу присутніх на те, що після реалізації реформи квот МВФ 2010 р. частка України буде зменшена, та запропонувала присутнім обговорити умови отримання Україною останнього кредиту від МВФ та можливі наслідки реалізації передбачених Меморандумом заходів.
Говорячи про валютний курс протягом періоду з 2012 року, В. Стельмах зазначив, що уряд фактично керував НБУ, бюджетний дефіцит покривався валютними резервами, а, оскільки курс утримувався, зростала інфляція. Загалом В. Стельмах зазначив, що 2014 рік буде непоказовим, адже діє дуже багато інших чинників, у т.ч. політичних, які обумовлюють економічний спад.
Колишній Заступник голови Національного Банку України (1997 - 2002 рр.) Ярослав Солтис наголосив на необхідності забезпечення конвертованості валюти та розуміння того, що держава не повинна рятувати банки-банкроти за рахунок бюджетних витрат.
Інший колишній Заступник голови Національного Банку України (1992 -95 рр.) Борис Марков звернув увагу присутніх на стандартність рекомендацій МВФ. Водночас він висловив думку, що допомога МВФ навряд чи вигідна простим українцям, адже справжніми бенефіціарами стають великі банки, власники державних облігацій та інші кредитори України.
Завідувач сектором міжнародних фінансів Інституту економіки та прогнозування НАН України Тетяна Богдан зазначила, що позика МВФ дозволить частково знизити тиск політичної нестабільності на валютно-фінансові потоки країни. Водночас Т. Богдан наголосила на проблемних аспектах Меморандуму 2014 року. Насамперед на розбіжності в оцінках потреб України у зовнішньому фінансування, адже цифри МВФ (потреба 10 млрд дол.) менші, ніж цифри інших установ (приблизно 14 млрд дол.).
Говорячи про світовий досвід виходу з боргової кризи, Т. Богдан навела приклади Греції та інших країн ЄС та проінформувала про кроки, здійснені цими країнами.
Розмірковуючи про новий формат відносин між Україною та МВФ, І. Шумило наголосив на необхідності постійної спільної роботи НБУ та Міністерства фінансів України для вироблення єдиних позицій, як це було на початку співпраці з МВФ. Порівнюючи вимоги МВФ з реаліями економіки України, І. Шумило зазначив, що дефіцит в 2013 році був більшим, ніж дефіцит, запланований в Меморандумі МВФ на 2014 рік.
Повертаючись до питання іноземного досвіду, О. Шаров розповів про те, як його свого часу дуже вразив португальський метод ведення справ з МВФ та іншими зовнішніми кредиторами. По-перше, програму дій МВФ узгодив не тільки з урядом, але і з опозицією. Причому двічі: оскільки невдовзі після початку таких переговорів уряд змінився і соціалісти стали опозицією, то кредитори (МВФ,ЄС та ЄЦБ – так звана «трійка») повторно узгодили параметри програми вже з новим урядом (колишньою опозицією) та новою опозицією (колишніми урядовцями). По-друге, опозиція, прийшовши до влади, запропонувала ще більш жорстку програму реформ, оскільки побачила, що насправді справи в економіці ще гірші, аніж вони очікували. Таким чином, був досягнутий загальнонаціональний консенсус, який і забезпечив (незважаючи на досить неоднозначну оцінку цією програми ліво-комуністичними політичними силами та профспілками) успішність її реалізації.
Завершуючи "круглий стіл", О. Шаров подякував всім за участь та зазначив, що пропозиції, висловлені учасниками, будуть враховані в роботах Національного інститут стратегічних досліджень.