3 травня 2013 року в Національному інституті стратегічних досліджень за адресою вул. Пирогова, 7А, на звернення представників Кабінету Міністрів Японії та Посольства Японії в Україні відбулась зустріч у форматі "круглого столу" співробітників Інституту, а також запрошених експертів, з делегацією японських експертів, очолюваною Міністром відбудови Японії і Міністром, відповідальним за всебічну координацію політики відродження від ядерної аварії на Фукусімі, паном Такумі Немото.
Зустріч з делегацією японських експертів, очолюваною Міністром відбудови Японії паном Такумі Немото
Всі питання надані завчасно японськими партнерами були згруповані у наступні теми для обговорення:
- Організація подолання наслідків Чорнобильської катастрофи;
- Досвід моніторингу та прогнозування радіоактивного забруднення середовища;
- Сучасний радіологічний стан Чорнобильських територій та досвід застосування систем підтримки прийняття рішень щодо контрзаходів у сільському господарстві;
- Подолання соціально-психологічних наслідків Чорнобильської катастрофи;
- Основні уроки подолання наслідків Чорнобильської катастрофи.
Відкриваючи зустріч директор Інституту Андрій Єрмолаєв щиро привітав учасників і відзначив, що подібні зустрічі в нашому Інституті стали вже регулярними і є корисними як нашому колективу, нашій стороні, так і нашим японським партнерам. Він зауважив, що у зв’язку з аваріями на ЧАЕС і Фукусіма-Дайічі перед Україною і Японією постали схожі численні проблеми щодо ліквідації наслідків цих аварій, але зараз вкрай важливо зосередитись на поверненні можливості нормального життя на цих територіях. Користуючись нагодою він зазначив, що у України і Японії можуть бути також інші напрями плідної співпраці, і запропонував провести спільні комунікативні заходи з питань видобування газу із газогідратів.
Текст вступного слова директора Інституту Андрія Єрмолаєва.
Починаючи свій виступ пан Такумі Немото подякував усім присутнім, які не дивлячись на вихідний день, на переддень великого свята Великодня, зібралися в Інституті для зустрічі з японською делегацією.
Пан Немото зазначив, що як Міністр відбудови Японії і політик, чий округ знаходиться на території Фукусіми, він працює над найшвидшим відродженням Японії після Великого східно-японського землетрусу і аварії на АЕС Фукусіма Дай-ічі. Надзвичайної сили землетрус і викликане ним цунамі спричинили аварію на АЕС Фукусіма Дай-ічі. Багато людей були евакуйовані і продовжують жити у незвичних для них умовах. Японія намагається зараз переглянути віднесення територій за дозовими критеріями і повернути жителів на їх території, де це можливо. Уряд Японії зараз намагається переглядати статус територій, де доза опромінення менше 20 мЗв і прискорювати повернення населення. Скрізь, де доза менша 20 мЗв планується дозволити жителям повернутися до своїх домівок і держава буде їм в цьому допомагати.
Презентація дій і планів уряду Японії щодо територій, які постраждали від аварії на Фукусімі.
Пан Немото повідомив, що в Японії знають, що в Україні у 1991 році були прийняті Чорнобильські закони, в яких запроваджений дозовий критерій для відселення жителів 5 мЗв на рік. Пройшло вже більше 20 років від часу прийняття Чорнобильських законів, але у них зберігається дуже жорсткий критерій 5 мЗв і продовжується обов’язкове відселення жителів. В Японії відомо, що в Україні виникають складні проблеми у зв’язку з цим. Тому делегація хотіла б знати якою є політика України щодо відродження територій, що постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС. В Україні діє закон, за яким території з дозами опромінення мешканців більше 5 мЗв віднесені до зони безумовного (обов’язкового) відселення, а території з дозами 1-5 мЗв – до зони гарантованого добровільного відселення. Які є наукові чи політичні основи цих критеріїв зон, тобто 5 мЗв для обов’язкового відселення і 1-5 мЗв – для добровільного?
Андрій Єрмолаєв передав слово для подальшого ведення засідання модератору Олегу Насвіту, головному спеціалісту відділу екологічної та техногенної безпеки Інституту.
Олег Насвіт, запропонував Леоніду Табачному, заступнику директора Центральної геофізичної обсерваторії, дати відповідь на питання пана Немото.
Леонід Табачний повідомив, що у 1991-2003 роках очолював управління радіаційного захисту населення Мінчорнобиля, а потім МНС. Він нагадав присутнім, що Чорнобильська аварія сталася ще за часів Радянського Союзу і перші українські закони були прийняті ще за радянських часів. У 1990 р. Міжнародна комісія з радіологічного захисту (МКРЗ) у публікації № 60 рекомендувала 1 мЗв на рік в якості дози радіаційного опромінення населення, не перевищення якої не вимагає ніяких заходів з обмеження опромінення. У зв’язку з цим при підготовці законів було закладено, що при дозах 1-5 мЗв на рік населення має само приймати рішення щодо переселення, а держава має гарантувати його здійснення. Таким чином, це було політичне рішення, яке базувалося на рекомендаціях Міжнародної комісії з радіологічного захисту (МКРЗ).
Олег Насвіт подякував Леоніду Табачному за відповідь і нагадав, що зазначені положення рекомендації МКРЗ не стосувалися ситуації аварії, вони стосувалися нормального режиму роботи об’єктів ядерної енергетики. І той критерій 20 мЗв, який зараз надається в якості референтного рівня, теж є одним з уроків Чорнобильської аварії, який узагальнений міжнародним співтовариством і представлений у рекомендаціях Міжнародної комісії з радіологічного захисту.
Олег Насвіт звернув увагу присутніх на термінологію. У питаннях, які були заздалегідь отримані англійською мовою, постійно вживається термін евакуація, але в різних значеннях.
Такумі Немото запитав, чи можна зробити такий висновок із наведеної інформації, що дозовий критерій 5 мЗв був результатом політичного рішення і не відображав стан здоров’я населення на забруднених територіях. Олег Насвіт відповів, що вірно. В Україні послідовно знижували допустимі рівні опромінення населення після Чорнобильської аварії, але не тому, що бачили вплив на здоров’я попередніх більш високих рівнів, а тому що послідовно впроваджували на практиці базовий принцип радіаційного захисту – принцип ALARA.
Леонід Табачний доповнив, що критерій 5 мЗв на рік з’явився в 1987 році, коли Інститут біофізики МОЗ СРСР порахував дози, які можуть отримати люди за 70 років проживання на забруднених територіях. Доза в 350 мЗв за 70 років, була прийнята за базову для визначення, які населені пункти мали бути ще відселені додатково, а 5 мЗв на рік є похідною цієї величини. В 1989 році українським урядом була прийнята програма переселення близько 45 тис. осіб з території, де вони могли отримати за 70 років 350 мЗв. Але проведені в подальшому дозиметричні паспортизації показали, що навіть у населених пунктах, найбільш критичних з точки зору переходу радіонуклідів у продукти харчування, населення не отримує дозу 350 мЗв за 70 років життя, починаючи з 1986 р.
Такумі Немото зазначив, що в Японії вжито всіх запобіжних заходів, щоб мінімізувати можливість внутрішнього опромінення. Критерій 20 мЗв на рік в Японії стосується зовнішнього опромінення. Він запитав, про вклад внутрішнього опромінення у дозу, що отримувало населення в Україні.
Директор інституту сільгоспрадіології проф. Валерій Кашпаров повідомив, що середня доза опромінення населення України від природних джерел становить близько 5 мЗв на рік. Сьогодні чорнобильські дози менше природних і медичних.
Евакуація була здійснена з населених пунктів (далі н.п.), де очікувалась доза більше 100 мЗв за перший рік. 50 мЗв відводилось на зовнішнє опромінення і 50 мЗв на внутрішнє. 50 мЗв на рік досягалось там, де потужність дози становила 50 мкЗв/год. Коли в подальшому стали переселяти, то використовували не дози, а щільність забруднення.
Потрібно розуміти про яку дозу ми говоримо. Для будь-якого н.п. дози розподілені несиметрично. Середня, медіанна доза і доза критичної групи чи представницької людини – це різні дози, ми повинні розуміти, що саме ми використовуємо для управлінських рішень. Сьогодні чорнобильська доза більше 1 мЗв є тільки в 25 н.п., причому основний вклад дає доза внутрішнього опромінення. За даними СВЛ немає населених пунктів, де доза більше 0,5 мЗв.
Розроблена система підтримки прийняття рішень при здійсненні захисних заходів в сільському господарстві. Вона використана і добре себе зарекомендувала в трьох країнах – Білорусі, Росії й Україні. Вона дозволяє оптимізувати захисні заходи в сільськогосподарському виробництві.
Презентація Валерія Кашпарова.
Японські колеги уважно слідкували за презентаціями українських експертів
Олег Насвіт зауважив, що із презентації Валерія Кашпарова зрозуміла відповідь на ще одне питання: чи збирається Україна переглядати критерій відселення 5 мЗв. Адже у нас сьогодні немає таких доз, це питання для нас не актуальне. Україна сьогодні здатна витримати референтну дозу в 1 мЗв на рік. Але ми йшли до цього 27 років, а в Японії пройдено тільки 2 роки.
Хітоші Іто запитав, чи не розглядає український уряд варіанти зосередження ресурсів на якихось обмежених завданнях, зняття категорій (постраждалих – О.Н.) і обмеження територій (віднесених до радіоактивно забруднених – О.Н.), з врахуванням браку коштів у державному бюджеті України на виконання всіх вимог Чорнобильських законів.
Олег Насвіт пояснив, що український уряд неодноразово намагався навести порядок у чорнобильських виплатах. Але популізм українських депутатів не дозволяє цього зробити. Депутати кілька разів зупиняли рішення уряду, спрямовані на раціоналізацію чорнобильських виплат, і навіть на приведення віднесення населених пунктів до зон забруднення у відповідність до вимог Чорнобильських законів. У нас сьогодні вже практично ніде доз немає, а віднесення населених пунктів до зон забруднення було здійснене постановою уряду у 1991 році і на сьогодні ця постанова лишається в силі. І населені пункти, де навіть паспортна доза не перевищує 0,3 мЗв продовжують належати до зон радіоактивного забруднення. Уряд кілька разів приймав політичні документи стосовно реформування системи пільг і компенсацій, не тільки чорнобильських, а взагалі, але реалізувати їх не вдавалося, оскільки дуже велика частина населення – близько 70% всього населення, належить до різних пільгових категорій.
Далі Олег Насвіт зазначив, що одними з реальних наслідків впливу Чорнобильської аварії є соціально-психологічні наслідки, і запропонував увазі присутніх презентацію з цього питання, підготовлену спільно з доктором Юрієм Саєнком з Інституту Соціології НАН України.
Презентація О.Насвіта «Система соціально-психологічного моніторингу і реабілітації населення, постраждалого внаслідок Чорнобильської аварії».
Олег Насвіт повідомив, що після великих аварій уряди зосереджують свої дії на питаннях техніки і технології подолання їх наслідків, моніторингу і реабілітації довкілля, моніторингу стану і охорони фізичного здоров’я населення. І, як правило, недостатня увага приділяється питанням трансформування постраждалого населення в соціально активних громадян, його соціально-психологічної реабілітації і повернення до нормального життя. Після Чорнобиля проблема соціально-психологічної реабілітації поступово крок за кроком починає усвідомлюватися. З 1987 до 1991 рр. в низці послідовних національних та міжнародних форумів все більш акцентовано звучать висновки про важливість соціально-психологічних наслідків аварії та рекомендації щодо необхідності спеціальних програм з пом'якшення цих наслідків та реабілітації населення. Нарешті, у висновках Чорнобильського форуму 2005 р. сказано: «Наслідки Чорнобиля для психічного здоров'я є найбільшою проблемою громадської охорони здоров'я, викликаною аварією, на сьогоднішній день». Широка система Чорнобильських пільг і компенсацій, створена владою, за два десятиліття призвела до розвитку культури залежності, яка сьогодні є головною перешкодою на шляху розвитку постраждалих регіонів. Повернути людям відчуття контролю над власним життям - найважливіше завдання. Одним з інструментів вирішення цього завдання є створення центрів соціально-психологічної реабілітації населення та його інформування з питань подолання наслідків Чорнобильської катастрофи. Соціально-психологічний моніторинг, здійснюваний науковими інститутами спільно з Центрами соціально-психологічної реабілітації населення, дозволяє ідентифікувати існуючі проблеми громад на Чорнобильських територіях і розробляти адресні програми допомоги. В Україні сьогодні діє 5 центрів. Вони мають свої Інтернет-сайти. На сьогоднішній день в кожному з центрів діють десятки цільових програм, що охоплюють весь комплекс проблем місцевих громад. Важливим аспектом роботи центрів є згуртування місцевих громад, об'єднання зусиль місцевих громад, органів влади та бізнесу, центральної влади та міжнародних організацій в досягненні цілей розвитку громад, соціально-психологічної реабілітації постраждалих. Досвід центрів є позитивним і дуже важливим, проте локальним. Ми відчуваємо, що якби цих центрів було більше, ми могли б краще працювати з населенням.
Олег Насвіт зазначив, що для того, щоб правильно захищати населення від радіації потрібно розуміти яким чином населення отримує дозу, розуміти структуру формування дози опромінення. Проф. Кашпаров розповів про дози внутрішнього опромінення, про формування тієї частини дози, яка пов’язана із сільським господарством. Пан Марк Желєзняк зараз розповість про моніторинг довкілля і про те, яким чином використовувалася моніторингова інформація при прийнятті управлінських рішень.
Марк Желєзняк повідомив, що Україну перетинає велика водна артерія – річка Дніпро, і Чорнобиль знаходиться вище за течією. Тому в травні 1986 року, коли повітряний перенос радіонуклідів, в основному, завершився, населення всієї країни було занепокоєне можливістю радіоактивного забруднення води Дніпра. Треба зазначити, що занепокоєність населення забрудненням води насправді значно більша, ніж реальний вклад води у формування дози опромінення. Але ми повинні захищати населення як від радіації, так і від тих психологічних впливів, про які говорив Олег Насвіт. З травня 1986 р., коли була створена наша група, вона мала відповісти на три питання: 1) Моніторинг – які реальні рівні забруднення; 2) Прогноз – що чекає на населення у найближчі роки і в перспективі; 3) Контрзаходи – які контрзаходи ефективні, а які мають бути відкинуті, як неефективні. Ця робота практично продовжується до сьогоднішнього дня, якщо враховувати також оцінки екологічних впливів будівництва Нового безпечного конфайнмента. З початку 90-х років наш чорнобильський досвід був використаний при розробці Європейської системи підтримки прийняття рішень при ядерних аваріях RODOS, яка включає також і блоки довгострокових оцінок і заходів. Наша система була використана в березні 2011 року для прогнозування поширення радіонуклідів після аварії на АЕС Фукусіма Дай-ічі.
Завершуючи презентацію Марк Желєзняк зазначив, що в Японії, так же, як і в Україні, доведеться ще довго займатися радіаційним моніторингом, оскільки населення дуже чутливе до питань вмісту радіонуклідів у елементах довкілля.
Такумі Немото попросив уточнити яка різниця у підходах до ліквідації аварії і особливо допомоги населенню. Японія зараз намагається переглядати статус територій на основі найновіших дозових оцінок, повертати населення на батьківщину, куди можливо, відроджувати інфраструктуру, створювати робочі місця. А Україна продовжує лише виплачувати пільги і компенсації населенню на територіях, віднесених до зон радіоактивного забруднення. Чи можна сказати, що в цьому є різниця у підходах до ліквідації наслідків аварії?
Олег Насвіт відповів, що основна різниця полягає в тому, що ми раніше прийняли широку систему пільг і компенсацій. Всі чорнобильські бюджетні гроші сьогодні йдуть на виплату пільг і компенсацій. У нас з нашими законами просто не вистачає грошей ні на що інше. Сьогодні люди хочуть повертатися в свої домівки. І якщо раніше держава це строго забороняла, то сьогодні держава просто закриває на це очі, не перешкоджає. І в багатьох населених пунктах, які були відселені, сьогодні зайняті всі будинки, які пристосовані до проживання. Ці всі населені пункти були переселені в 93-94 роках. Поки що у нас в Україні артикульовано не прозвучало, що це була помилка. Але експерти вважають саме так, це вже було помилкою. І такий висновок в явному вигляді міститься у Національній доповіді Росії до 25-річчя Чорнобильської катастрофи. Там переселення населення після 1988 року названо стратегічним прорахунком. Ми будемо старатися діяти так, щоб повертати населення на ці території і вдихати в них життя. Але це мова йде тільки про території за межами зони відчуження. Що стосується зони відчуження, то це абсолютно окреме питання, там відсутня інфраструктура для проживання населення, але за величиною прогнозованих доз опромінення в деяких її частинах люди цілком могли б проживати. Україна планує використовувати зону відчуження в інтересах всієї держави на перспективу. Зокрема є плани будівництва централізованого сховища відпрацьованого ядерного палива в зоні відчуження. Розглядаються також плани пошуку в зоні відчуження або на її кордоні місця для створення сховища високоактивних радіоактивних відходів.
Валерій Кашпаров зауважив, що економічні ситуації в Україні і в Японії на момент аварій відрізнялись. В Україні на момент аварії велось екстенсивне сільське господарство і була велика частина сільського населення. Зараз у нас спостерігається великий відтік населення з сільських регіонів у міста. Тому немає великої об’єктивної потреби у масовому поверненні населення у сільські населені пункти, а постраждали переважно саме вони. У нас без Чорнобиля в Чернігівській області щороку закриваються багато населених пунктів, люди просто виїжджають звідти.
Леонід Табачний повідомив, що уряд неодноразово намагався змінити законодавство і протягом 15 років бомбардував ВР пропозиціями щодо затвердження нової концепції проживання населення на забруднених територіях. Були підготовлені проекти нової концепції і нових законів і змінили в них саме критерії зонування. Але Україна постійно знаходиться в стані виборів депутатів. І тому наші депутати вважають не на часі приймати такі закони. Оскільки, як вони вважають, вони спрямовані на зменшення рівня соціального захисту населення.
Хітоші Іто запитав стосовно проекту закону, який уряд подає до ВР. За українськими законами потреба грошей на вирішення чорнобильських проблем становить 82 млрд грн на рік, а виділяється 7,5 млрд грн (дані 2012 р. – О.Н.). Тобто грошей не вистачає, потрібно оптимізувати витрати. Тому хочуть змінити закони, щоб вони відповідали можливостям держави. Чи вірне таке розуміння? Тобто бюджет обмежений, через те хочуть змінити закони.
Леонід Табачний відповів, що така точка зору теж має право на існування. З точки зору населення це дійсно саме так. Але з точки зору наукового підходу закони потрібно змінювати не тільки тому, що грошей не вистачає, а й тому, що самі закони не вірні. І той підхід, який зараз реалізується в Японії при подоланні наслідків Фукусіми є більш правильним і більш раціональним, оскільки він спрямований на забезпечення умов проживання населення, а не просто видачу коштів, щоб людина сама думала, що з ними далі робити. В Україні дуже багато людей, які отримали статус потерпілих від аварії на ЧАЕС. Порівняно з Японією це приблизно в 10-12 разів більше. І ті соціальні пільги, які передбачені законодавством, вони просто не під силу нашому бюджету. Більша частина цих пільг сьогодні вже не захищає людей від того, для захисту від чого вони були призначені. Потрібно перенацілити ці кошти на інші напрями для їх більш ефективного використання.
Валерій Кашпаров додав, що навіть для чинного закону 80% територій, віднесених до зон радіоактивного забруднення, не задовольняють критеріям їх віднесення, встановленим цим законом.
Такумі Немото зазначив, що у Данії і Фінляндії є окремі райони, де дози більше 5 мЗв на рік і де живе більше 100 тис. населення. При переселенні можливі сильні стреси, можливо 5 мЗв занадто строгий критерій. Він хотів би уточнити, що 5 мЗв не базується на спостереженнях за здоров’ям людей, що це є політичним рішенням, не основаним на даних системи охорони здоров’я. Чи вірно він зрозумів? Для Японії це дуже важливо зараз, тому він хотів би ще раз уточнити.
Олег Насвіт відповів, що ніяких міркувань щодо реальних фактів захворюваності, зареєстрованих в системі охорони здоров’я, під 5 мЗв не було і немає. Це було політичне рішення, яке на той час було вигідне багатьом сторонам. Що стосується доз опромінення, то в Україні більше 2 млн осіб щорічно отримує дози опромінення від радону більше 10 мЗв, а 400 тис. осіб – більше 20 мЗв. І в світлі цього чорнобильські закони виглядають абсолютно нелогічними.
Завершуючи дискусію Олег Насвіт зауважив, що, ніякі письмові документи не замінять живого спілкування у дискусії, але настав час і потрібно завершувати зустріч. Він надав слово Юрію Скалецькому, завідувачу відділу екологічної та техногенної безпеки Інституту, для підведення підсумків дискусії, і запропонував японським колегам передати у письмовому вигляді питання, які ще їх цікавлять для надання письмових відповідей.
Юрій Скалецький, підсумовуючи дискусію, зауважив, що, по-перше, людство вже більше 100 років контактує з джерелами іонізуючого випромінювання, але ставлення до радіації в суспільстві залишається дуже настороженим. Для влади, яка розпочинає використання ядерної енергії, а особливо для влади, яка долає наслідки радіаційної аварії, дуже важливим є здійснення виваженої інформаційної політики з формування адекватного сприйняття населенням радіаційних ризиків. Розуміння населенням реальних наслідків опромінення в дозах, які мають місце при радіаційних аваріях є важливим підґрунтям для формування прагматичної політики відновлення радіоактивно забруднених внаслідок аварії територій. Нажаль, в Україні інформаційна складова подолання наслідків Чорнобильської катастрофи значною мірою упущена. І не переглядаються закони чорнобильські не тому, що проти більше 2 млн постраждалих від наслідків чорнобильської катастрофи громадян України, у тому числі і майже 1,5 млн мешканців 4-ої зони, де доз практично немає, а тому, що у важких медико-біологічних наслідках Чорнобильської катастрофи переконане все населення України. По-друге, політика значно складніша сфера діяльності, ніж наука. І прийняття адекватних політичних рішень в умовах радіаційної аварії, навіть при наявності вичерпної медико-біологічної, радіоекологічної, іншої інформації, це справа дуже складна. Потрібно зважати на інші аспекти, такі як національна культура, менталітет та інші. Українські експерти впевнені, що досвіду України достатньо, щоб Японія не повторила наших помилок. Але за 2 год. обмінятися таким досвідом – це справа неможлива. Міжурядова угода за лінією Фукусіма-Чорнобиль є базою для нашої подальшої співпраці.
У заключному слові директор Інституту Андрій Єрмолаєв зазначив, що політика держави в умовах великої катастрофи має бути ефективною і не спекулятивною. Великі катастрофи породжують страхи, а політики добре знають, що на страхах можна будувати політичний успіх. Щоб бути ефективними акцент слід робити на створенні умов нормального життя, на розвитку громад регіону, а не на широких пільгах, які ніколи не вирішують проблеми по суті. Він зазначив, що українські експерти були б дуже вдячні за зворотний зв’язок після зустрічей з делегаціями японських експертів, щоб можна було зрозуміти, що було корисним, а що не до кінця зрозумілим. На завершення Андрій Єрмолаєв побажав делегації успішного відвідання України, а всім спокою у переддень великого свята Великодня.
У заключному слові Міністр відбудови Японії пан Такумі Немото зазначив, що делегація отримала докладну інформацію, поради і досвід від директора Національного інституту стратегічних досліджень й інших високих вчених. Японія хоче використати чорнобильський досвід, який здобувався у важких умовах, для відбудови після аварії на Фукусімі. І сьогоднішній обмін думками, дискусія сприяють просуванню у цьому напрямі. Він щиро подякував за зустріч та висловив зацікавленість у частішому спілкуванні з українськими експертами, контактах, розвитку взаємин.