Повномасштабна війна Росії проти України де-факто зруйнувала наявні механізми міжнародної безпеки, а також поставила під сумнів ефективність міжнародних інституцій - ООН, ОБСЄ, Ради Європи тощо. В цьому контексті суттєвих змін зазнають перспективи врегулювання "заморожених" або "відкладених" конфліктів в країнах, які понад 30 років тому отримали незалежність в результаті розвалу СРСР.
Значного впливу зазнав процес придністровського врегулювання. Ще донедавна основні загрози цього неврегульованого конфлікту були пов'язані з можливою "придністровізацією" ОРДЛО, а саме — нав'язування Україні моделі врегулювання, схожої з молдовською:
- визнати сепаратистські утворення стороною конфлікту
- саму війну назвати "громадянським конфліктом"
- змінити статус Росії зі сторони конфлікту на посередника
"Придністровізація" передбачає різні сценарії: від затягування конфлікту на невизначений термін (придністровське врегулювання триває понад 30 років без значного прогресу у реінтеграції Молдови) до реінтеграції ОРДЛО на російських умовах як самостійних утворень з правами блокування питань внутрішньої та зовнішньої політики України.
Обидва варіанти дозволяли б, в разі їх реалізації, утримувати Україну у сірій зоні, гальмувати шлях європейської та євроатлантичної інтеграції із перспективою зростання російського впливу.
"Визнання" Російською Федерацією так званих "республік" засвідчило, що Москва не розглядає "придністровізацію" ОРДЛО як стратегічну мету, а початок нею широкомасштабної війни проти України вказує на зміну Росією всієї парадигми відносин з державами, які колись входили до складу СРСР.
Якщо раніше Росія для “повернення” цих країн використовувала переважно засоби політичного, економічного та дипломатичного впливу, зокрема, через сепаратистські утворення в Україні, Молдові та Грузії, то 24 лютого 2022 року стало межею, за якою використання силових, військових методів може стати прийнятою практикою відносин і з іншими країнами, які Москва розглядає як сферу свого впливу.
З початком широкомасштабної війни Росії проти України, російський військовий контингент у Придністровському регіоні Республіки Молдова та незаконні військові формування так званої "Придністровської молдавської республіки" почали розглядатися як безпосередня військова загроза Україні.
Хоча ці військові підрозділи, за оцінками експертів, неспроможні самостійно виконувати оперативно-тактичні завдання, їх наявність сковує дії українських військових частин на Півдні України та змушує українське командування відволікати ресурси для протидії можливому нападу з боку Придністровського регіону.
При цьому Україна не може вживати превентивних дій для ліквідації зазначеного військового угруповання, бо зазначений регіон розташований на території Республіки Молдова, і ці кроки будуть розцінені, як агресія з боку України проти суверенної держави.
Втім, російська сторона не збирається рахуватися із суверенітетом Республіки Молдова. Згідно із заявою в.о. командувача військ Центрального військового округу Рустама Мінекаєва від 22 квітня, російські війська в ході другого етапу так званої "спецоперації" прагнуть встановити повний контроль над Донбасом та Півднем України й забезпечити вихід до Придністров'я.
Нинішнє проєвропейське керівництво Республіки Молдова засудило війну Росії проти України, проте відмовилось долучитися до антиросійських санкцій.
Президентка Молдови Мая Санду наголосила, що "приєднання до антиросійських санкцій може поставити під загрозу постачання газу до Молдови, і при цьому не завдасть шкоди Росії".
Проте, як це не парадоксально, російсько-українська війна, поряд із певними втратами для молдовської економіки, створила і деякі вікна можливостей. Зокрема, Молдова разом із Грузією слідом за Україною, подала заявку на вступ до ЄС. Крім того, перекриття придністровської ділянки дозволяє сьогодні Кишиневу контролювати експортно-імпортні операції, що здійснюються економічними суб'єктами Придністровського регіону.
Молдова також відмовилась від передачі Україні 6 винищувачів МіГ-29, що знаходяться на зберіганні, з огляду на свій нейтральний статус.
Проте, вже очевидно, що Російську Федерацію не задовольнить молдовський нейтралітет за умов перебування при владі проєвропейського уряду.
Протягом квітня-травня на території Придністровського регіону відбулося кілька інцидентів (обстріл приміщення т.зв. "Міністерства держбезпеки", вибухи біля військових частин тощо), що свідчать про намагання Російської Федерації відкрити "другий фронт" проти України у Придністров'ї. Втім, ескалація в регіоні спрямована проти України та Молдови одночасно.
Вочевидь Росія буде вживати заходи, спрямовані на усунення від влади проєвропейського керівництва і приходу до влади проросійських сил. Для цього можуть вживатися гібридні дії (підтримка проросійських партій, інформаційна війна, економічний тиск тощо) і безпосередня військова агресія. Для цього є певні сприятливі умови — наявність регіонів, що підтримують проросійські сили (Північ Молдови, АТУ Гагаузія), слабкість безпекових інституцій Молдови, в першу чергу, слабкість Збройних сил РМ, енергетична залежність від постачань російського газу та електроенергії з Придністровського регіону тощо.
Тому майбутнє придністровського врегулювання та й доля самої Молдови як держави вирішується на полях битв російсько-української війни.
Придністровське врегулювання: перспективи
Має зазнати змін формат переговорного процесу "5+2" (Молдова і Придністров'я — сторони переговорного процесу, Україна, ОБСЄ та Росія — держави-гаранти, США та ЄС — спостерігачі).
Росія, як країна-агресор, що руйнує наявні механізми міжнародної безпеки, не має права брати участь в переговорному процесі.
Має збільшитися роль України, оскільки Придністровський регіон — це комплекс воєнних та невоєнних загроз для України. Також має зрости роль ЄС. До переговорного процесу слід залучити Румунію, як країну, що має інтереси в Молдові і може бути контрибутором її безпеки.
Фактичний крах формату "5+2" внаслідок російської війни проти України вимагає скликання в найближчому майбутньому після завершення російсько-української війни міжнародної конференції з питань врегулювання, яка б передбачала перезавантаження переговорного процесу.
З огляду на роль Росії в конфлікті та загрози, які несе її присутність в Придністровському регіоні, врегулювання не може бути внутрішнім питанням Молдови, а є питанням європейської безпеки.
Швидше за все, разом із форматом "5+2" мають піти у минуле і Московський меморандум 1997 року, який фактично визначав Придністров'я стороною переговорів, а також документи, прийняті на його основі.
Неодмінною умовою є виведення російських військ і озброєнь з Придністров'я і демілітаризація регіону — ліквідація незаконних військових формувань Придністров'я.
Має бути передбачений певний фінансовий механізм, який забезпечує реінтеграцію Молдови й поступову ліквідацію квазі-державних структур Придністров'я. Питання про статус Придністров'я має бути вирішеним з урахуванням національних інтересів Молдови та залежати від позиції самого Кишинева. Проте навряд чи він може бути ширшим, ніж статус АТУ Гагаузія.
Цілком можливо, що роль ініціатора скликання подібної конференції по Придністров'ю може взяти на себе Україна, яка зацікавлена у ліквідації загрози біля своїх південних кордонів. Без сумнівів, придністровське питання не може бути вирішене в обхід самої Молдови. Його розв'язання залежить від готовності молдовського керівництва перейти від декларацій до дій, а також до готовності взяти на себе важку і невдячну справу — реінтеграцію.
Приклад Німеччини показує, наскільки складним є об'єднання країни, частини якої мали різні економічні системи та політичні режими. Тому успішність реінтеграції залежить також від морального клімату у молдовському суспільстві та його готовності до цього процесу.
У будь-якому випадку придністровське врегулювання буде черговим питанням європейського порядку денного у сфері безпеки після завершення російсько-української війни. І готуватися до цього потрібно вже зараз.
Отримуйте якісну та актуальну аналітику від НІСД у зручному для вас форматі:
- читайте нас у Telegram
- слухайте на Google Podcast
- дивіться на YouTube
Фото: НІСД